хвороба Рейтера лікування

                    Лікування Основу лікування становить медикаментозна терапія. Кожен хворий повинен отримувати принаймні 2 лікарських препарати: антибактеріальну і протизапальний засіб. З метою купірування ознак артриту призначаються нестероїдні протизапальні засоби. Перевага віддається препаратам з хорошою протизапальною активністю индометацину, диклофенаку натрію та інших. Вони застосовуються протягом кількох місяців до ліквідації суглобового синдрому та нормалізації лабораторних показників у звичайній терапевтичній дозі. Загальна тривалість лікування протизапальними засобами зазвичай складає не менше 4-6 міс. При вираженому больовому синдромі доцільно додаткове внутрішньом'язове введення диклофенаку натрію або індометацину (метиндола) внутрішньом'язово протягом 7-10 днів. Наявність синовитов великих суглобів служить показанням для внутрішньосуглобового введення кортикостероїдних гормонів (депомедрол, дипроспан). У більшості випадків однієї ін'єкції гормонального препарату буває достатньо для ліквідації ексудативних проявів в конкретному суглобі. Через 7 10 дн можна повторити внутрішньосуглобове введення стероїдів в іншій запалений суглоб. При пункції суглобів одночасно видаляється синовіальна рідина. У випадках високої активності захворювання і недостатній ефективності нестероїдних протизапальних препаратів, тривалого збереження ознак артриту слід вдаватися до призначення кортикостероїдних гормонів всередину. Преднізолон або його аналоги застосовуються в добовій дозі 20-40 мг протягом 7-15 дн з подальшим поступовим зниженням дози препарату до повного його скасування. Проте ніяка протизапальна терапія не принесе бажаного результату, якщо в комплексній терапії не будуть використані кошти для боротьби зі збудником захворювання. З цією метою при хворобі Рейтера призначаються антибіотики широкого спектру дії, до яких чутливі хламідії. Переважні антибіотики тетрациклінового ряду: доксициклін, вибрамицин, метациклин та ін. Вони застосовуються протягом 2-3 тижнів разом з протигрибковими антибіотиками (ністатин та ін.). Призначення протигрибкових антибіотиків диктується необхідністю запобігання дисбактеріозу кишечника, який може сприяти затяжного перебігу хвороби Рейтера. З цієї ж причини після закінчення курсу антибіотикотерапії рекомендується профілактичне призначення колібактерину (або біфікол, біфідумбактерину, лактобактерина та ін.) Протягом 1-2 тижнів. У разі наполегливої ??характеру уретриту перший курс антибіотикотерапії може без перерви продовжуватися і 3-4 тижні. Найбільш простим і надійним методом оцінки ефективності антибактеріальної терапії є дослідження рівня лейкоцитурии в першій порції сечі трехстаканной проби. Після першого курсу антибіотиків робиться одне-двотижневу перерву і призначається повторний курс. При цьому замість антибіотиків тетрациклінового ряду можна використовувати інший препарат, що згубно діє на хламідійну інфекцію. Тривалість повторного курсу антимікробної терапії становить 10-14 дн. У разі необхідності курси антибактеріальної терапії повторюються і надалі. Основний критерій відміни антимікробної терапії-стійка нормалізація аналізів сечі і відсутність хламідій в зіскрібків слизової уретри, цервікального каналу при дослідженні імуно-флюоресцентним методом. Крім антибіотиків тетрациклінового ряду хламідій чутливі до еритроміцину, Роваміцин, азитромицину, фтор-хінолонові препаратам (ципрофлоксацин, офлоксацин та ін.). Застосування антибіотиків пеніцилінового ряду при хворобі Рейтера загрожує переходом хламідій в стійкі до будь антибіотикотерапії L-форми. Одночасно з курсом антибактеріальної терапії рекомендується проводити місцеве лікування запального вогнища в урогеніталій. Це лікування здійснює уролог або гінеколог. У деяких випадках на тлі місцевої терапії, наприклад при проведеному масажі передміхурової залози, спостерігається погіршення стану хворого і збільшення активності суглобового процесу. Подібне не повинно служити підставою для відмови від проведеного лікування. На цьому тлі слід лише посилити антибактеріальну та протизапальну терапію. При помірній та мінімальної активності захворювання використовується фізіотерапевтичне лікування. На уражені суглоби і хребет призначається фонофорез гідрокортизону, мікрохвильова терапія, компреси 50% розчину димексиду з анальгіном або гідрокортизоном. Останнє здійсненно і в домашніх умовах. При залишкових явищах артриту, що виявляються лише артралгиями, призначаються аплікації парафіну, озокериту, грязей. Санаторно-курортне лікування при хворобі Рейтера показано після ліквідації високою і помірної активності патологічного процесу. Переважні курорти, де крім загальної бальнеотерапії може проводитися лікування вогнища хламідійної інфекції. В умовах правильного і наполегливого лікування хвороби Рейтера у більшості хворих через 4-6 міс настає повне одужання. У частини пацієнтів можливі рецидиви, розвиток яких пов'язаний, як правило, з повторним інфікуванням хламідійною інфекцією. Тому надзвичайно важливо обстеження на хламідії статевого партнера хворого. При виявленні ознак носійства хламідійної інфекції та статевого партнера доцільно проведення курсів антибактеріальної терапії.